Головна > Документи > Конференції та «Круглі столи»

Повідомлення

Перейти до розділу
08 грудня 14:20
7 грудня 2017 року Верховна Рада України 237 голосами ухвалила Закон України про запобігання та протидію домашньому насильству. докладніше
08 грудня 13:49
6 грудня 2017 року відбулися слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму на тему: «Роль дитячого руху та учнівського самоврядування у розвитку громадянського суспільства». посилання...
05 грудня 16:15
З 16 вересня по 3 грудня ц.р. відбулася ХХ Спартакіада серед працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. докладніше
05 грудня 14:48
4 грудня цього року Перший заступник Голови Комітету Микола Величкович зустрівся зі студентами-переможцями обласного студентського конкурсу «Студентська ліга» міста Кропивницького. докладніше
04 грудня 14:22
27 листопада 2017 року у Комітеті з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Визначення місця проживання дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини, врегулювання порядку виїзду дитини за межі України: практика і проблеми».
посилання...
01 грудня 10:35
У Комітеті відбулося засідання робочої групи з підготовки до першого читання проекту Закону про внесення змін до статті 40 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (щодо скорочення контролюючих функцій державних органів) (реєстр. № 4567). докладніше
29 листопада 16:26
Президент України підписав Закон України про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей. докладніше
28 листопада 17:09
З 17 по 20 листопада ц.р. на запрошення Голови Парламентського спортивного клубу Великих Національних зборів Туреччини Адема Татлі збірна команда народних депутатів Верховної Ради України взяла участь у Міжпарламентському футбольному турнірі, що відбувся в Анталії (Туреччина) серед команд парламентарів шести країн Туреччини, України, Польщі, Грузії, Угорщини та Румунії. докладніше
17 листопада 13:08
15 листопада 2017 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: «Формування та реалізація державної молодіжної політики в Україні в умовах децентралізації». посилання...
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Конференції та «Круглі столи»

04 грудня 2017, 14:33

27 листопада 2017 року у Комітеті з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Визначення місця проживання дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини, врегулювання порядку виїзду дитини за межі України: практика і проблеми».

Відкриваючи засідання, Перший заступник Голови Комітету Микола ВЕЛИЧКОВИЧ наголосив на тому, що у спорах щодо дитини деякі батьки, насамперед, думають про задоволення власних амбіцій, зведення рахунків зі своїм «колишнім» або «колишньою», забуваючи про саму дитину, загрозу для її психіки та здоров’я. 

На жаль, цьому сприяють і певні прогалини у законодавстві. На сьогоднішній день до набуття законної сили рішення суду щодо визначення місця проживання дитини батьки викрадають дитину один у одного, не порушуючи при цьому законодавство України. Почуття самої дитини від цих дій нікого не цікавлять.  Також відсутній дієвий механізм  виконання навіть судових рішень щодо участі одного з батьків у вихованні дитини. Маємо ускладнену  процедуру надання згоди батьків на виїзд дитини за межі України, яка потребує багато коштів та часу. А у разі конфлікту між батьками, знаходження одного з батьків на окупованій території або за межами України ця процедура стає вкрай важкою.

Микола Величкович зазначив, що готових рецептів розв’язання цих проблем у Комітету немає. Проте у всіх спорах між батьками для нас на першому місці мають бути найкращі інтереси дитини при максимально можливому врегулюванні конфлікту між батьками. Тому на сьогоднішньому заході необхідно визначити концептуальні засади усунення прогалин у законодавстві.

Також Перший заступник Голови Комітету зазначив, що на засіданні заплановано також обговорити чотири законопроекти під реєстраційними номерами 6637, 6647, 7217, 7277, що стосуються питань порядку денного та пропонують шляхи вирішення зазначених проблем. Проте, оскільки два законопроекти, (реєстраційні номери 7217 та 7277) стосуються більш широкого кола питань, Микола Величкович запропонував обговорювати лише ті норми, що стосуються визначення місця проживання дитини,  участі одного з батьків у вихованні дитини, врегулювання порядку виїзду дитини за межі України.

Директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення  Міністерства соціальної політики України Руслан КОЛБАСА у своїй доповіді наголосив на тому, що на сьогоднішній день досить актуальною є проблема оформлення всіх необхідних документів для перетину кордону особою, яка не досягла 16-річного віку.

Великі труднощі складає саме отримання одним з батьків від іншого нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон. Основними перешкодами для отримання нотаріально посвідченої згоди від другого з батьків є  відмова іншого з батьків надати таку згоду у зв'язку з неприязними стосунками, що склалися між батьками, знаходження одного з батьків далеко від місця проживання дитини та іншого з батьків, що значно ускладнює можливість отримання такої згоди або взагалі робить її неможливою. Також ускладнений виїзд за межі України дітей, батьки яких знаходяться за межами України, постійно проживають на тимчасово окупованих або неконтрольованих територіях України.

Особливо гостро така проблема постає при необхідності в короткий строк здійснити поїздку в іншу країну.

Але, на сьогоднішній день ні суди, ні батьки не можуть надати дозвіл на декілька виїздів дитини за межі України. Законодавство України  передбачає надання судом лише одноразового тимчасового дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України у її супроводі без згоди батька.

Спрощення процедури перетину державного кордону у супроводі одного з батьків особами, які не досягнули 16-річного віку відповідатиме європейському досвіду. Така спрощена процедура існує в Польщі, Чеській Республіці, Королівстві Нідерланди

При цьому, на основі проведеного аналізу судової практики з Єдиного державного реєстру судових рішень необхідно констатувати, що практика з цього питання є досить однозначною. У 80 % випадків суди задовольняють позовні заяви одного з батьків про виїзд дитини за кордон без згоди іншого з батьків. До того ж абсолютна більшість відмов по таких позовах була здійснена з формальних причин на зразок: не вказано термін перебування за кордоном чи країну куди виїжджатиме дитина, існування загрози безпеці дитини (виїзд в зону АТО, АР Крим), тощо.

Руслан Колбаса зазначив, що з метою вдосконалення нормативно-правового врегулювання сімейних стосунків у контексті виховання дітей на цей час Урядом (розробник Мінсоцполітики) до Верховної Ради України внесено проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення соціального захисту дітей” (реєстр. № 7217), яким, зокрема, передбачено визначення особливостей реалізації своїх батьківських прав тим з  батьків, з ким малолітня дитина проживає на підставі рішення суду.

Цей законопроект передбачає, що ця особа самостійно вирішуватиме питання щодо місця проживання (перебування) дитини, місця і форми її навчання, отримання нею медичної допомоги, у тому числі, надання згоди на медичне втручання, оздоровлення, тимчасовий виїзд за межі України на строк, що не перевищує одного місяця. Так, зараз законодавство України передбачає визначення місця проживання дитини з одним із батьків, якщо вони проживають окремо, проте жодним чином не врегульовує вищеперераховані питання. Така неврегульованість призводить до тривалих конфліктів між батьками, коли дитина стає „заручником” ситуації та використовується як „знаряддя помсти”.

Тобто, у разі наявності у одного батьків рішення суду про визначення місця проживання дитини, йому вже не потрібно буде «оббивати пороги» іншого з батьків або суду для отримання дозволу іншого з батьків або рішення суду для тимчасового виїзду дитини.

При цьому, права іншого з батьків не порушуються при вирішенні постійного місця проживання дитини. Тобто, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, вирішить вивезти дитину за кордон назавжди, відповідний дозвіл буде потрібен.

Руслан Колбаса наголосив, що Міністерство в цілому підтримує проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку виїзду дитини за межі України” (реєстр. № № 6647). Зокрема цей проект передбачає, що у разі відсутності згоди одного з батьків чи інших законних представників дитини інший із батьків або безпосередньо неповнолітня дитина (за наявності згоди іншого з батьків)  має право звернутися до суду для отримання дозволу на виїзд за межі України. Суд приймає рішення про надання згоди на виїзд дитини за межі України або про відмову у наданні згоди, враховуючи найкращі інтереси дитини. Суд може прийняти рішення про надання згоди на виїзд дитини за межі України на постійне місце проживання або на один чи декілька тимчасових виїздів дитини за межі України як без обмежень так із визначенням країн, до яких дозволено або заборонено в’їзд.

У цій частині проект акту повністю підтримується Міністерством.

Проте законопроектом також передбачається, що  на орган опіки та піклування буде покладено обов’язок надавати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України  дитини, яка не досягла шістнадцяти років, за згодою одного з батьків чи інших законних представників та за відсутності згоди іншого з батьків для: лікування хвороби за наявності обґрунтування необхідності надання медичної допомоги за межами України; участі в: міжнародних олімпіадах; міжнародних конкурсах; міжнародних екологічних, наукових, технічних, художньо-естетичних, туристичних, освітньо-культурних заходах, міжнародних дитячих змаганнях; спортивних заходах.

При цьому, передбачається, що орган опіки та піклування надає такий дозвіл протягом двох тижнів з дня подання відповідної заяви одного з батьків чи інших законних представників дитини та документів, що підтверджують необхідність у виїзді дитини за кордон, а в разі потреби у невідкладному лікуванні дитини за межами України – протягом трьох робочих днів з дня подання заяви.

Проте, зобов’язання органу опіки та піклування щодо надання такого дозволу викликає ряд застережень, зокрема законопроект покладає обов’язок на орган опіки та піклування у двотижневий або іноді у триденний строк надавати дозвіл для виїзду дитини за кордон без дозволу іншого з батьків, при цьому, не передбачивши таких обов’язків цього органу, як – обов’язкове інформування того з батьків, без згоди якого вирішується питання, про його розгляд для надання йому можливості висловити аргументи та надати відомості, які пояснюють недоцільність перетину дитиною кордону; інформувати про прийняте рішення для можливості його оскарження.

Відсутність вищезазначених норм містить такий корупціогенний фактор, як неналежне визначення функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до частини другої статті 19 Сімейного кодексу України рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду.

Тобто, рішення органу опіки та піклування, у тому числі, щодо дозволу виїзду дитини за кордон, не набуде законної сили, у разі, якщо другий з батьків подасть позов до суду та пред’явить ухвалу про відкриття відповідного провадження органам Держприкордонслужби.

По-перше, це унеможливлює досягнення основної мети тієї частини законопроекту, що стосується рішень органу опіки та піклування, оскільки не дасть змогу оперативно вирішувати питання виїзду дитини за кордон без згоди іншого з батьків, а навпаки процес затягнеться (спочатку витратиться час на прийняття рішення органу опіки та піклування, а потім – судовий розгляд цього питання).

По-друге, це призведе до фактичного дублювання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та судових органів.

Тому, Міністерство пропонує передбачити лише право дитини на тимчасовий виїзд за межі України за згодою одного з батьків чи інших законних представників та за відсутності згоди іншого з батьків (законних представників) за дозволом органу опіки та піклування для забезпечення лікування її хвороби за наявності обґрунтувань невідкладності такого лікування та  необхідності його проведення за межами України.

Орган опіки і піклування має прийняти  рішення про дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України протягом трьох робочих днів з дня подання відповідної заяви одного з батьків чи інших законних представників дитини та документів, що підтверджують невідкладність лікування дитини та необхідність надання їй медичної допомоги за межами України.

При цьому, орган опіки та піклування зобов’язаний направити рекомендованим листом із повідомленням копію відповідного рішення тому з батьків (інших законних представників), без згоди якого вирішується питання, не пізніше трьох днів з дня його прийняття.

У своїй доповіді суддя Верховного Суду Олена СИТНІК зазначила, що  відповідно до практики Європейського Суду з прав людини всі рішення, що стосуються дітей, мають прийматися з дотриманням найкращих інтересів дитини, а не з дотриманням інтересів батьків  чи баби або діда.

По-перше, надзвичайно важливе значення має збереження зв’язків дитини із сім'єю. Може бути лише одне виключення з цього правила – якщо сім'я є абсолютно непридатною або неблагополучною. 

По друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному спокійному та стабільному середовищі, що не є неблагонадійним.

Проте, законодавство, практика органів державної влади та місцевого самоврядування і правозастосовча практика не в повній мірі відповідають цим принципам. Необхідно зрозуміти, що права батьків закінчуються там, де вони зачіпають права та інтереси дитини.

Суддя Верховного Суду зазначила, що законодавством значна роль щодо захисту прав дитини, у тому числі при розгляді вказаної категорії справ відведена органам опіки та піклування Це той орган, який у спорі між батьками представляє інтереси дитини і відстоює їх.

Проте, нерідко участь органу опіки і піклування зводиться до направлення листів про неможливість брати участь у засіданні чи про покладання вирішення питання на розсуд суду. Водночас, лише у невеликій кількості справ присутній висновок психолога, що відповідає на питання з ким буде краще жити дитині - з батьком чи з матір’ю.

При цьому, цивільний процес є змагальним і кожна з сторін доводить свою правоту. Тому законодавець не випадково передбачив обов’язкову участь у судовому процесі органу опіки і піклування, оскільки, дитина не є позивачем чи відповідачем. І саме орган опіки і піклування має стояти не на боці батька, не на боці матері, а захищати інтереси дитини, і саме орган опіки і піклування має зайняти активну позицію в суді, щоб суд прийняв правильне і обґрунтоване рішення. 

Олена Ситнік звернула увагу учасників засідання, що відсутній реальний механізм виконання рішення суду про визначення порядку спілкування з дитиною одним із батьків, який (яка) не проживає разом з дитиною. Спеціальної статті у Законі України «Про виконавче провадження» щодо цієї категорії справ немає. Тому діє загальний порядок Державний виконавець може лише  тричі накласти на того з батьків, який проживає разом з дитиною,  штраф, внести подання правоохоронним органам про притягнення його  до відповідальності згідно із законом та закрити виконавче провадження. 

Крім того, від належного виконання рішення суду може ухилятися і сторона, на користь якої винесено таке рішення.

Особливу проблему становить ситуація, за якої невиконання судового рішення про встановлення порядку участі одного з батьків у вихованні дитини пов’язане з небажанням самої дитини спілкуватися з батьком чи матір’ю.

Тому Суддя Верховного Суду вважає, що необхідно передбачити дієвий механізм забезпечення виконання судових  рішень про спілкування з дитиною.

Також Олена Ситнік звернула увагу на проблему з забезпеченням дотримання прав дитини  щодо її виїзду з України.

Коли один з батьків  відмовляється надавати дозвіл для виїзду дитини за кордон, здійснюється судовий механізм позовного провадження, з усіма особливостями такого розгляду: від реєстрації справи до її закінчення розглядом як мінімум судом апеляційної інстанції, рішення якого набирає чинності з моменту проголошення. Це триває протягом значного проміжку часу. Так, справа, розгляд  якої розпочався у серпні 2015 року з тим, щоб отримати дозвіл на виїзд з дитиною у період зимових канікул 2016 року, апеляційним судом була переглянута після закінчення таких канікул відмовою у позові.

Інше питання - виїзд дитини з України з матір’ю, яка вийшла заміж за іноземця. Практика Верховного Суду України свідчить, що у  таких випадках необхідно відмовляти у позові, оскільки законодавством України прямо не передбачена можливість надання такого дозволу, оскільки порушуються права, у даному випадку батька, на участь у вихованні дитини.

Разом з тим, не зазначено, як у такій ситуації дотриматися інтересів  дитини, яка проживає з матір’ю і батько навіть не ставить питання про визначення місця проживання дитини з ним. Цей конфлікт може тягнутися багато часу і часто спливає навіть необхідність у такому виїзді.

Олена Ситнік наголосила на тому, що необхідно: законодавчо врегулювати порядок виїзду дитини за кордон у певних випадках та підтримати законопроект під реєстраційним номером  6647;

визначитися чи є потреба у визначенні процесуальних особливостей розгляду зазначеної категорії справ;

підвищити роль органу опіки та піклування при вирішенні вказаних справ та їх відповідальності.

 

Голова Центру сімейно-правових досліджень Олег ПРОСТИБОЖЕНКО наголосив на тому,  що насамперед, необхідно змінювати підхід до правовідносин батьків та дітей. Він запропонував використовувати європейський термін «батьківська відповідальність», що передбачає зміну уявлень про правовий статус дитини та підкреслює, що дитина є особою, щодо якої батьки мають обов’язки, а не особою, над якою батьки мають владу.

Сьогодні на розгляді Верховної Ради України перебуває низка законопроектів, якими пропонується тому з батьків, разом з яким за рішенням суду проживає дитина, передати всі основні повноваження щодо здійснення батьківської відповідальності (зміни місця проживання дитини, її навчального закладу, медичної установи і навіть виїзду за межі України). Фактично, пропонується передати повну батьківську владу одному з батьків, тоді як іншого –  виключити з життя дитини, залишивши йому лише право на спілкування, а враховуючи судову практику – йдеться про один день на тиждень (те, що називається «недільний тато» чи «тато вихідного дня»).

Водночас,  стаття 18 Конвенції ООН про права дитини передбачає, що «держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування».

В 2013 році Комітет ООН з прав дитини схвалив Коментар № 14 щодо найкращих інтересів дитини, важливе місце в якому займають питання оцінки та визначення найкращих інтересів дитини. Комітет ООН з прав дитини виходить з того, що спільна відповідальність батьків є загалом в найкращих інтересах дитини. Проте, при прийнятті рішень стосовно відповідальності батьків єдиним критерієм повинні бути найкращі інтереси конкретної дитини. Суперечить таким інтересам, якщо закон автоматично наділяє батьківською відповідальністю одного або обох батьків. При оцінці найкращих інтересів дитини суддя повинен прийняти до уваги право дитини на збереження відносин з обома батьками, а також інші обставини, що мають відношення до справи.

Голова Центру сімейно-правових досліджень поінформував учасників засідання, що соціологічні дослідження в державах Заходу показали, що діти, які виросли без одного з батьків, глибоко нещасні, серед них значно вищий рівень алко- і наркозалежних, їм важко створювати сім’ю тощо.

Тому Українська  держава має прагнути до якнайбільшого залучення другого з батьків (того, який не проживає з дитиною) до участі в її житті, а не навпаки – намагатися викинути його з життя дитини.

Олег Простибоженко наголосив на тому, шо спільна батьківська відповідальність – це шлях, яким має рухатися національне право. Автоматичне наділення лише одного з батьків батьківською відповідальністю суперечить найкращим інтересам дитини. Має бути якнайширше залучення обох з батьків до участі у вихованні дитини.

Голова Центру сімейно-правових досліджень зазначив, що всі зусилля законодавця, виконавця і суду мають бути спрямовані на зниження конфліктності між батьками дитини. Чим вищий рівень конфлікту, тим більше страждає дитина, стаючи заручником з’ясування стосунків між батьками. Тому зниження конфліктності між батьками і забезпечення сталого оточення дитини з моменту виникнення непорозуміння між батьками має бути пріоритетом у реформуванні законодавства.

Водночас, чи забезпечує наше законодавство досягнення цих цілей? Ні. Процесуальне законодавство не передбачає ані спрощення цих процедур, ані особливості розгляду сімейних справ. Всі сімейні справи, про які йдеться сьогодні, вирішуються у позовному, тобто найтривалішому судовому провадженні. При цьому, якщо обоє батьків хочуть, щоб дитина проживали з ними, тоді суд спочатку вирішує цю справу, а потім – про участь у вихованні того з батьків, з ким не живе дитина, а потім  (можливо) – про виїзд за межі України тощо.

Крім того, сама сутність позовного провадження – це конфліктність, це звинувачення один одного тощо. Таким чином, Олег Простобоженко вважає, що класичне позовне провадження не підходить для вирішення сімейних спорів.

Завершуючи свою доповідь, Олег Простибоженко зробив такі пропозиції щодо вдосконалення законодавства:

Спільна батьківська відповідальність має розглядатися як цілісна категорія, що охоплює такі питання:

(а) місце проживання дитини,

(б) участь другого з батьків у спілкуванні з дитиною,

(в) вибір навчального закладу,

(г) вибір медичної установи,

(д) короткостроковий виїзд за межі України.

Увесь комплекс питань батьківської відповідальності має вирішуватися в судовому порядку одночасно. Тобто, суд має постановити з ким з батьків буде жити дитина, коли і як спілкуватися з іншим, проводити канікули, хто з батьків чи вони обоє можуть вирішувати щодо навчального і медичного закладу дитини, чи мають обоє чи лише один з батьків право виїзду з дитиною закордон без згоди другого з батьків.

У Цивільному процесуальному кодексі доцільно закріпити особливості вирішення сімейних справ, які серед іншого повинні передбачати:

 наявність спеціалізації суддів (подібно до слідчих суддів чи «ювенальних» суддів),

 врахування судом поведінки батьків щодо виконання „попередньої” ухвали про здійснення батьківської відповідальності,

 перегляд рішення суду про батьківську відповідальність має здійснюватися тим самим суддею (подібно до заочного рішення).

Суд необхідно наділити можливістю після відкриття провадження за клопотанням одного з батьків прийняти ухвалу, в якій попередньо, до вирішення справи,  встановити умови здійснення батьківської відповідальності. За загальним правилом має діяти презумпція спільності батьківської відповідальності.

 

Керівник секретаріату міжфракційного депутатського об’єднання "Захист прав дітей - пріоритет держави" Людмила ВОЛИНЕЦЬ зазначила, що для аналізу питань порядку денного не вистачає як статистичних даних так і соціологічних досліджень, тому суспільство дуже мало знає про ці процеси.

Водночас, оскільки Міністерство соціальної політики є бенефіціаром великого проекту Всесвітнього банку про захист прав дітей, необхідно провести широке соціологічне дослідження з цього питання. 

Також Людмила Волинець зазначила, що у суспільстві спостерігається категоричність суджень. Чомусь сплата аліментів, дозвіл на виїзд, визначення місця проживання дитини сприймається як античоловіча тема, завжди батько винуватий, а це в житті зовсім не так.

Це призводить до того, що суспільство ухиляється від реєстрації батьківських обов’язків. Зростає кількість дітей, у яких немає юридично зареєстрованого батька (стаття 135 Сімейного кодексу України). По-друге, у нас вкрай високий відсоток позбавлення батьківських прав одного з батьків після розлучень, оскільки мати виступає ініціатором позбавлення батька дитини батьківських прав, бо це дає їй певну свободу прийняття рішень стосовно дитини.

Не звертати на це увагу не можна, оскільки в країні може вирости покоління, яке взагалі нівелює батьківську функцію, як обов’язок перед державою.  

Людмила Волинець зазначила, що на сьогоднішній день лунає багато пропозицій щодо ліквідації або реформування органу опіки і піклування, позбавлення його значної частини функцій. Нашу країну критикують міжнародні організації, вважаючи орган опіки і піклування залишком пострадянського періоду.

Проте, вважає Людмила Волинець, потрібно чесно визнати, замінити орган опіки і піклування нічим.  Водночас, що орган опіки і піклування, це не структура, а поліфункція, яка стосується як дітей, так і дорослих осіб. Тому говорити, про скасування органу опіки і піклування, дуже небезпечно, якщо не мати, ким його замінити. 

На практиці безпосередньо функції щодо ведення справ з опіки і піклування покладено на служби у справах дітей, кадровий потенціал яких доведено до неспроможності. При цьому працівники служб у справах дітей мають багато обов’язків, які вони не встигають виконувати.  Також служби у справах дітей панічно бояться скарг. І якщо вони відчувають, що може бути подана скарга, приймається рішення на користь більш впливового з батьків. Мова йде не про місто Київ, навіть не про обласні центри, а про сільські райони.

Людмила Волинець звернула увагу учасників засідання, що не коректно використовувати досвід Франції чи Великої Британії. В цих країнах діють сімейні суді, що оперативно вирішують питання щодо захисту прав дітей. На жаль, судова реформа пройшла без створення сімейних судів. І сьогодні дуже добре, що в країні існує позасудова процедура розгляду сімейних справ через орган опіки і піклування.

У ході обговорення виступили Представник Президента у Верховній Раді України, народний депутат України Ірина ЛУЦЕНКО,  Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Аксана ФІЛІПІШИНА, заступник начальника управління ювенальної юстиції Генеральної прокуратури України Лариса БОЖИНСЬКа, начальник управління розгляду зверненнь та організаційної роботи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Оксана КОРНІЄНКО, провідний  науковий співробітник лабораторії виховання в сім’ї та закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України Людмила ГОНЧАР, начальник служби у справах сім'ї і дітей Білоцерківської районної державної адміністрації Валентину БАЧИНСЬКА, член правління Студії сучасного права Світлана САВИЦЬКА.

Підводячи підсумки засідання, Перший заступник Голови Комітету Микола Величкович зазначив, що на засіданні «круглого столу» відбулася змістовна дискусія щодо питань порядку денного. Проблема визначення місця проживання дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини була висвітлена під різними кутами: з позиції суддів, адвокатів, виконавчих служб, служб у справах дітей, науковців. Внесені цікаві пропозиції щодо врегулювання конфлікту між батьками шляхом встановлення їх спільної відповідальності за долю дитини та послаблення самого конфлікту.

Микола Величкович наголосив на тому, що Міністерство соціальної політики України має невідкладно створити робочу групу щодо розробки відповідного законопроекту за участю всіх зацікавлених учасників засідання, а Комітет з питань  сім’ї,  молодіжної політики, спорту та туризму, в свою чергу, забезпечить його оперативний розгляд.