Метою законопроекту є приведення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі –КУпАП) та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» у відповідність до положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цим явищем та вдосконалення процесуального порядку розгляду таких справ.

Зокрема, законопроектом пропонується:

оновити визначення термінів «насильство за ознакою статі» та «сексуальні домагання», що закріплені у статті 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;

зобов'язати суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язаних із домашнім насильством, насильством за ознакою статті, невиконанням термінового заборонного припису в обов'язковому порядку вирішувати питання про направлення осіб на проходження програми для кривдників з обов'язковим обґрунтуванням такого рішення у постанові про адміністративне правопорушення за даною категорією справ;

запровадити адміністративну відповідальність посадових осіб у випадку неповідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дитини (стаття 173⁵ КУпАП) та відповідальність за сексуальне домагання (стаття 173⁷ КУпАП);

надати право органам Національної поліції України розглядати  справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з неповідомленням особою, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким ця особа повинна залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування (частина друга статті 173² КУпАП), що, на думку авторів законопроекту, дозволить розвантажити суди;

збільшити до 24-х годин строк адміністративного затримання осіб у випадках вчинення ними домашнього насильства, насильства за ознакою статі або невиконання термінового заборонного припису, в необхідних випадках, для встановлення особи або з'ясування обставин правопорушення.

Під час обговорення законопроекту члени Комітету з питань молоді і спорту наголосили на тому, що в 2017 році в рамках підготовки до ратифікації Стамбульської конвенції за поданням Комітету з питань  сім’ї,  молодіжної політики, спорту та туризму  було ухвалено Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким були внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» з метою імплементації Стамбульської конвенції. В той же час, за поданням Комітету з питань правоохоронної діяльності, Верховна Рада України ухвалила Закон України про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Таким чином, Верховна Рада України ще у минулому скликанні виконала завдання щодо імплементації Стамбульської конвенції, і вже в дев’ятому скликанні (20 червня 2022 року) ратифікувала цю Конвенцію.

Члени Комітету вважають  сумнівними пропозиції щодо зміни визначення термінів «насильство за ознакою статі» та «сексуальне домагання».

Існуюче визначення поняття «насильство за ознакою статі» деталізує, що «стереотипні уявлення про   соціальні функції (становище, обов’язки тощо) жінок і чоловіків» – це звичаї та традиції.

Саме ці терміни («звичаї», «традиції») закріплено в національному законодавстві України (зазначені терміни вживаються у Конституції України, Цивільному, Сімейному та Кримінальному кодексах України тощо). Такий підхід сприяє кращому розумінню та практичному застосуванню терміну «стереотипні уявлення».

Нова, запропонована законопроектом редакція, не містить такого уточнення, а тому є менш чіткою та, відповідно, менш зрозумілою, що може призвести до відповідних правових прогалин.

Крім того, існуюче визначення поняття «насильство за ознакою статі», серед іншого, передбачає, що наведені у ньому діяння стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно.

Такий підхід відповідає підходам Стамбульської конвенції (у тому числі при визначенні у Конвенції поняття «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою»).

Нова, запропонована законопроектом редакція звужує вказаний підхід та за умови її прийняття, призведе до неповної реалізації (імплементації) правової норми ратифікованого міжнародного договору.

Також члени Комітету зазначили, що врахування запропонованого законопроектом визначення поняття «сексуальні домагання» призведе до правової колізії, внаслідок якої неможливо буде розмежувати це поняття «сексуальні домагання» від поняття «сексуального насильства», як форми домашнього насильства чи прояву насильства за ознакою статі, оскільки важко зрозуміти чим сексуальні домагання відрізняються від сексуального насильства, відповідальність за яке передбачено, насамперед, статтею 153 Кримінального кодексу України.

Як наслідок, така колізія може сприяти уникненню кривдниками відповідальності за сексуальне насильство, що є неприпустимим та завдасть величезної шкоди.

Крім того, члени Комітету  вважають, що стаття 40 Стамбульської конвенції  не передбачає обов’язку Української держави (попри ратифікацію Конвенції) в обов’язковому порядку вводити поняття «сексуальні домагання», а лише вимагає, щоб наведені у Конвенції дії, що становлять зміст сексуального домагання, в обов’язковому порядку були карними (щоб за такі дії була передбачена відповідальність; не обов’язково кримінальна).

Також, за твердженням членів Комітету, викликають сумніви запропоновані зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недоцільним є зобов’язання суду вирішувати питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, на проходження програми для таких осіб (відповідно до чинного законодавства це право суду), оскільки саме суд має оцінити доцільність ухвалення такого рішення, враховуючи матеріали справи.