Законопроектом пропонується:
відновлення вимоги про дотримання максимальної різниці у віці між усиновлювачем і дитиною, що не може перевищувати 45 років;
запровадження обов’язкового навчання для кандидатів в усиновлювачі;
забезпечення права осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, які за результатами медико-соціальної експертизи мають потребу в постійному сторонньому догляді, бути усиновлювачами із дотриманням балансу найкращих інтересів дітей, які можуть бути усиновлені, шляхом віднесення до осіб, які не можуть бути усиновлювачами, громадян, що мають тривалу хворобу, яка перешкоджатиме їм виконувати батьківські обов’язки;
уточнення повноважень органу опіки та піклування щодо вирішення питань, пов’язаних із усиновленням дитини (участь органу опіки та піклування у розгляді справ з усиновлення; подання до суду письмового висновку на підставі документів, що стосуються справи; надання згоди на усиновлення дитини);
зменшення терміну згоди батьків на усиновлення їхньої дитини, визначеного частиною третьою статті 217 Сімейного кодексу України, з двох місяців до шести тижнів;
розширення переліку норм, які дозволять забезпечити нагляд і контроль за умовами проживання та виховання усиновлених дітей, зокрема, в разі зміни місця проживання;
заборона бути усиновлювачами, як особам, які перебувають на профілактичному обліку в органах Національної поліції України як кривдники, так і особам, які проживають однією сім’єю з особою, яка відповідно до пунктів 3?6, 8 і 10 статті 212 Сімейного кодексу України не може бути усиновлювачем.
Під час обговорення члени Комітету підтримали законодавчі пропозиції щодо вдосконалення процесу усиновлення дітей, насамперед, відновлення вимоги у статті 211 Сімейного кодексу України про дотримання максимальної різниці у віці між усиновлювачем і дитиною, що не може перевищувати 45 років, розширення переліку норм, які дозволять забезпечити нагляд і контроль за умовами проживання та виховання усиновлених дітей, зокрема, в разі зміни місця проживання.
Водночас, члени Комітету наголосили на наступних зауваженнях до законопроекту:
Члени Комітету погодилися із позицією Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, що у разі запровадження обов’язкового навчання кандидатів в усиновлювачі, саме у законі має бути визначений чіткий механізм реалізації вказаного положення, у тому числі хто саме буде проводити відповідне навчання; які кваліфікаційні вимоги висуваються до осіб, які будуть проводити навчання, платність або безоплатність курсу підготовки для осіб, які бажають усиновити дитину. Законом має також бути визначена періодичність проведення зазначених курсів. Крім того, члени Комітету вважають, що має бути визначена спрощена процедура навчання для осіб, які мають власних дітей, а також передбачена можливість звільнення від обов’язкового навчання не лише родичів, але й знайомих дитини, якщо вони мають власних дітей, у разі усвідомленої згоди дитини на усиновлення її знайомими.
Також, на думку членів Комітету, при внесенні змін до Сімейного кодексу України необхідно врахувати негативний досвід останніх років, коли на підставі постанови Кабінету Міністрів України до довідки про проходження курсу підготовки з питань виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, включаються рекомендації щодо кількості, віку, статі та стану здоров’я дітей, яких може усиновити заявник. Проте, по-перше, незрозуміло, як під час курсів можна визначити зазначені рекомендації, по-друге, на практиці рекомендовані кількість дітей, вік та стать дитини записують зі слів заявників. В результаті маємо типові ситуації, коли кандидат в усиновлювачі під час проходження підготовки просить записати у рекомендаціях можливість усиновлення однієї дитини віком 0-3 роки без серйозних патологій, а коли приходить до служби у справах дітей, то розуміє, що маленьких здорових дітей, яких можна усиновити, майже немає, а крім того у них, як правило, є брати і сестри, у тому числі з великою віковою різницею, а роз’єднання братів і сестер дозволяється лише у виключних випадках. Тому таке урядове нововведення серйозно гальмує процес національного усиновлення, і, на думку членів Комітету, при підготовці законопроекту до другого читання такі рекомендації мають бути заборонені на законодавчому рівні.
Члени Комітету не підтримали пропозицію щодо зменшення терміну згоди батьків на усиновлення їхньої дитини, з двох місяців до шести тижнів. По-перше, як зазначено у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, встановлений у чинній редакції статті 217 Сімейного кодексу України двомісячний строк у більшому ступені спрямований на забезпечення дотримання положень статті 9 Конвенції ООН про права дитини та статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» про необхідність максимального забезпечення права дитини на виховання в біологічній сім’ї. Слід також врахувати, що психологічний і фізичний стан жінки, обумовлений пологами, не завжди дозволяє усвідомлювати значення вчинюваних нею дій належним чином більш тривалий період, ніж запропоновані у проекті «шість тижнів».
Також члени Комітету вважають помилковим розширення переліку осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Так в урядовому законопроекті пропонується заборонити бути усиновлювачами особам, які проживають однією сім’єю з особою, яка відповідно до пунктів 3?6, 8 і 10 статті 212 Сімейного кодексу України не може бути усиновлювачем, тоді як на сьогодні відповідна заборона стосується лише осіб, чий чоловік (жінка) підпадають під зазначені обмеження. Крім того, до цих пунктів, зокрема відносяться особи, які страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (пункт 8), а при цьому кандидат в усиновлювачі може проживати разом з бабусею чи дитиною, яка хворіє на певні хвороби (втрата зору чи слуху, хвороба нирок тощо). Якщо Уряд мав на увазі співмешканців кандидатів в усиновлювачі, то необхідно шукати інше визначення.