Серед відзначених у кінці 2022 року Верховною Радою України п’ятьох молодих людей – захисників України Премією за внесок у розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування Андрій Рубанка та Іван Роговий мають багато схожого у своїх біографіях та ставленні до всього, що нині відбувається в країні.
Коли Андрію та Івану повідомили про рішення Верховної Ради України нагородити їх Премією, обидва чемно відмовили на пропозицію прибути до Києва і отримати нагороду персонально. Бо Іван та Андрій, кожний у своєму підрозділі, виконували бойові завдання у найгарячішому місці російсько-української війни – на Сході України. Відлучитися вони не могли, тож премії отримала дружина Івана Марина та друга половинка Андрія Людмила разом з 4-річним сином Макаром.
Вони майже ровесники. Андрію 30 років, Івану 31, за кілька днів виповниться 32. Молоді люди земляки. Обидва родом із селища Велика Димерка Броварського району. Як тільки почалася війна, Андрій та Іван одними з перших записалися до лав територіальної оборони. Вже потім бурхливі, драматичні події лютого-березня 2022 року повели їх трішки різними дорогами, але одним курсом – захист України, боротьба з ворогом.
«Я розумів, що війна не обійде нашу Велику Димерку. Рішення ж було без роздумів і одразу – записатися до територіальної оборони», -каже Андрій.
Зрозуміло, що у перші дні початку війни була і якась, але коротка за часом розгубленість, і певне нерозуміння. Однак одразу стали з друзями гуртуватися, формувати територіальну оборону, облаштовувати блокпости», - розповів Іван.
На долю Івана та його товаришів по територіальній обороні у селищі припали перші побачені смерті від рук окупантів. Злість закипала, коли вони стали свідками, як російський БТР, йдучи на повному ходу, розстріляв у їхній Димерці автомобіль. Він просто виїжджав з однієї вулиці на іншу. У салоні було подружжя. Хлопці забрали документи та телефони, щоб не потрапили до рук ворога. Іван та друзі першими по телефону повідомили дочці про загибель її мами та вітчима.
А буквально через кілька хвилин крізь паркан двору, де вони знаходилися, тероборонівці побачили двох рашистів, які йшли по вулиці у напрямку центру селища. Та ще й горланили – «Путин – х__ло!».
Хлопці-димерці не повірили ні цьому, ні крикам «Ребята, мы же свои!», і дуже скоро два молоді рашисти вже лежали, з підбитими ногами на асфальті.
Іван каже, що рішення взяти їх у полон у нього та хлопців з’явилося одразу. Додає, що психологічного бар’єру – стріляти чи не стріляти – у них не було.
«Вони ж першими відкрили стрілянину. Тим паче, по мирних жителях, наших земляках, бездумно вбивши їх», – упевнено говорить Іван. – До того ж ми вирішили взяти їх у полон, а не відправляти, як тепер кажуть, одразу на концерт кобзона.
У цих вояк хлопці вилучили документи – 19-річного та 20-річного «ацвабадітілєй», а в кишенях знайшли перші побачені на власні очі результати мародерства «другої армії світу» - награбоване золото, прикраси, долари. Один з них був у абсолютно новісіньких кросівках.
«То ви не відєли наших офіцеров – вот они уже упаковани!», – хоч щось у своє виправдання намагалися белькотіти ще практично безвусі вояки.
Рашистів, сміливо і рішуче затриманих димерськими тероборонівцями, здали в руки Збройних Сил України. І це були напевно перші полонені у Броварському районі.
Далі, коли рашисти окупували селище, Іван Роговий та побратими пішки долають майже 15 км до неокупованого Скибина, потрапляють до Броварів та певний період несуть службу на місцевому блокпосту у Скибині. Після цього Іван Роговий сам йде до військкомату і вже 22 квітня 2022 року відправляється на фронт до своєї розвідувальної частини, в якій служить ось уже 9 місяців за спеціальністю, набутою під час строкової служби. Служба у розвідці вимагає відмови від публічності, тому в цій статті замість фотографії Івана буде розміщена фотографія його дружини Марини.
Андрій Рубанка від самого початку війни вирішив, що сидіти склавши руки, зрозуміло, він не буде. У нього родина, малолітній син. Їх треба захищати, відстоювати їхнє майбутнє, власне відстоювати життя.
Одразу записався до димерської територіальної оборони, вів активну роботу, буквально у перші дні готував її до дієвого захисту. А вже після деокупації Київщини молодий чоловік сам, добровільно йде до військкомату. Андрій пройшов кілька етапів перевірки, підготовки – тоді із 40 чоловік до прикордонної частини відібрали 12 осіб. І з травня минулого року він служить командиром відділення на Сході України, в гарячій точці, вже дев’ять місяців.
Іван Роговий та Андрій Рубанка і справді багато в чому схожі. Власне, як і тисячі, або й мільйони українців.
До лютого 2022 року вони планували , зрозуміло, мирне життя. У кінці місяця Іван з дружиною Мариною хотіли закордоном відпочити, відзначити річницю спільного сімейного життя а потім – добудувати будинок і жити, жити. Виховувати майбутніх дітей. Можливо, повернутися до однієї зі своїх цивільних професій – зварювальника. А можливо зайнятися чимось іншим.
Андрій Рубанка – мріяв з дружиною та сином поїхати відзначити своє 30-річчя 1 грудня десь в теплих краях, можливо, у Єгипті. Виховувати сина, зміцнювати родину, рости професійно, у нього в кишені диплом Національного авіаційного університету. Життя ж все попереду! Але так сталося, що свій ювілей у перший день зими у 22-му він зустрів знову у холоді. Мало того – в окопі, і поруч були поранені побратими.
Ці молоді люди єдині в тому, що без зайвих високих слів про патріотизм, без пафосу і роздумів стали на захист своєї родини, своєї землі, своєї Батьківщини. Просто і усвідомлено!
Вони схожі і у своїй упевненості та оптимізмі – що все буде добре, і все закінчиться нашою перемогою. Як би тяжко нам не було.
«Яка у нас, у військах налаштованість? Тільки на Перемогу!» – навіть без сотої долі секунди вагань відповідає Іван Роговий.