Комітет розглянув проект Закону про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо висновку органу опіки та піклування» (реєстр №13055), поданий народним депутатом України Гнатенком В.С. та Лукашевим О.А.
Законопроектом пропонується:
доповнити статтю 19 Сімейного кодексу України, нормою, якою встановити, що у випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов проживання дитини, орган опіки і піклування має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
У пояснювальній записці зазначено, що підставою для розроблення законопроекту є Постанова Верховного Суду у справі № 523/19706/19, в якій зазначено, що у випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Міністерство соціальної політики України не підтримує законопроект. У висновку Міністерства зазначено, що законопроект не визначає, які випадки унеможливлюють надання висновку, які саме умови потрібно обстежувати та які можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин може використовувати орган опіки та піклування. І тільки обстеження безпосередньо умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, надає органу опіки та піклування повну і достовірну інформацію для підготовки письмового висновку до суду з урахуванням забезпечення найкращих інтересів дитини.
Міністерство юстиції України висловило низку зауважень та пропозицій до законопроекту. У висновку Міністерства також зазначено, що законопроектом допускається можливість не проводити обстеження умов проживання та формувати висновок на основі інших отриманих відомостей чи документів. При цьому проєктом не визначено, що саме вважається «випадком неможливості надати висновок», відповідно орган опіки і піклування самостійно прийматиме рішення із зазначеного питання.
Міністерство юстиції України також зазначає, що висновок органу опіки і піклування вимагається при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним.
Тобто рішення суду, для прийняття якого вимагається висновок органу опіки і піклування, матиме серйозні наслідки для права осіб, які є сторонами спору, на сімейне життя.
Міністерство юстиції України також зазначає, що відповідно до пояснювальної записки необхідність внесення змін до законодавства обумовлена позицією Верховного Суду, висловленою у конкретній справі.
Відповідно до позиції Європейського суду рівень точності, який вимагається від національного законодавства – яке в жодному разі не може передбачити будь-який випадок – значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується.
Крім того, як показує зазначене рішення Верховного Суду, навіть наявність у законі чіткої обов’язкової вимоги не змусили відповідні органи належним чином виконати покладені на них обов’язки.
Водночас запропоновані положення, які допускають можливість не проводити обстеження умов проживання, тільки поглиблять вже наявну проблему неналежного виконання своїх функцій відповідними органами, що негативно вплине на справедливість судового провадження.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не підтримує законопроект. У висновку зазначено, що судова практика не є сталою категорією та може варіюватися залежно від конкретних обставин справи, правової позиції суду, наявних та належним чином оцінених доказів. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
У зв’язку з цим дослівне відтворення окремих висновків Верховного Суду у нормативно-правових актах є недоцільним, оскільки судові рішення формуються в контексті конкретної справи та не мають універсального нормативного характеру.
До того ж, на думку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини пропонована ініціатива щодо порядку дій у випадку неможливості надання висновку обстеження умов проживання дитини не є предметом регулювання Сімейного кодексу України. І такі уточнення доцільно було б запровадити до підзаконного акту, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», оскільки цей акт регулює процедуру обстеження умов проживання дитини.
Національна асоціація адвокатів України вважає, що запропонована ідея уточнення джерел отримання інформації органами опіки та піклування для підготовки висновків стосовно порядку розв’язання спорів щодо дітей є доцільною, проте законопроект потребує доопрацювання. У висновку Асоціації зазначено, що чинна редакція статті 19 Сімейного кодексу України і так дозволяє складання письмового висновку не лише на основі результатів обстеження умов, але й на підставі інших документів.
По-друге, правова природа висновку органу опіки та піклування неодноразово була об’єктом дослідження Верховним Судом у спорах щодо дітей. Враховуючи, що судова практика змінюється досить стрімко і така її гнучкість зумовлена змінами умов життя суспільства, очевидно, що перенесення висновків суду в акти законодавства не завжди може бути доцільним і виваженим рішенням.
По-третє, порядок реалізації органами опіки та піклування своїх повноважень, у тому числі підготовки та складання висновків, визначається Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабміну від 24 вересня 2008 р № 866.
Зважаючи на це, Національна асоціація адвокатів України вважає за доцільне внести відповідні зміни до пунктів 72 – 74 Порядку, якими визначити, що орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації й оцінки обставин, що склалися (а не виключно обстеження умов проживання), і за можливості надати висновок із посиланнями на бесіди з родичами, знайомими або на інші документи та з вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Під час обговорення члени Комітету наголосили на тому, що ухвалення законопроекту ускладнить формування об’єктивного висновку органу опіки та піклування. Члени Комітету погодилися з позицією Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Національної асоціації адвокатів України, що конкретне судове рішення у конкретній справі не може бути підставою до внесення змін до законодавчих актів.
Також члени Комітету підтримали позицію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Національної асоціації адвокатів України, що відповідні зміни можуть бути внесені до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 року № 866.
У зв’язку із зазначеним, Комітет Верховної Ради України з питань молоді і спорту ухвалив рішення: рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду в першому читанні проект Закону про внесення змін до статті 19 Сімейного кодексу України щодо висновку органу опіки та піклування» (реєстр №13055), поданий народним депутатом України Гнатенком В.С. та Лукашевим О.А., повернути на доопрацювання суб’єкту права законодавчої ініціативи.