Та коли прийшла війна, він зробив вибір — став воїном. "Я не можу сидіти й чекати, поки ворог прийде до нашого дому", — казав він. Влад став частиною елітного підрозділу "Артан", пройшовши найважчі напрямки — Куп’янськ, Часів Яр, Сумщина, глибокий тил ворога.
Він рятував побратимів, витягував поранених, виявляв мінні поля, не вагаючись, йшов туди, де найнебезпечніше. Його бойові товариші кажуть: "Його не треба було просити — доводилося стримувати."
Серце Владислава зупинилося під час бою на Харківщині. Йому було всього 22 роки.
У день своєї загибелі Влад зі своїм підрозділом звільнили понад 400 гектарів української землі. Ворог накрив їх артилерією, мінометним і дроновим вогнем. Один уламок зупинив його серце, але не силу його історії.
Сьогодні на сайті Президента України триває збір підписів під петицією про присвоєння Владиславу Тагаєву звання Героя України (посмертно). Його побратими створили документальний фільм «ФОРСАЖ: швидкий і лютий. Історія Воїна», щоб його ім’я звучало вічно.
Вічна пам’ять Владиславу...