Сьогодні особливий день. День, коли серце країни стискається в мовчанні.
29 серпня — це не просто дата в календарі. Це рана, яка щороку відкривається знову.
Ми схиляємо голови перед тими, хто пішов у безсмертя, тримаючи небо над нами. Перед тими, хто не повернувся з бою, але назавжди залишився в нашій памʼяті, в серцях рідних і побратимів.
Соняхи. Вони стали символом цієї дати — квіти, що росли на полях Іловайська, де українські воїни потрапили у вогняне кільце. Де багато з них востаннє побачили небо, землю, сонце…
Ми не маємо права забути. Ні імен, ні подвигів. Кожен загиблий — це чиясь дитина, батько, сестра, друг. Це ціла історія, обірвана війною.
Але їхня жертва — це основа нашої свободи.
Ми живемо, тому що вони боролися. Ми будуємо майбутнє, бо вони захищали його ціною свого життя.
Сьогодні — день сліз. День тиші. День молитви.
Але й день вдячності.
Світла пам’ять Героям.
Вічна слава Захисникам України.
Герої не вмирають.